Льодовикове озеро Мінневанка, що в східній частині національного парку «Банфф», колись було домом для галасливого курорту. Однак із часом від курорту залишилися лише його рештки на дні озера, побачити які можуть хіба що аквалангісти. Докладніше далі на calgary-name.
Від побудови до затоплення
Влітку 1841 року шотландський дослідник та політик Джордж Сімпсон натрапив на чотири незаймані озера, з’єднані між собою маленькими струмками. Найбільше з озер Сімпсон назвав озером Піче на честь Алексіса Піче – вождя гори Крі та головного гіда групи Сімпсона.
Згодом на цьому місці розташовувалося курортне містечко Мінневанка-Лендінг. Його історія почалася наприкінці 1880-х років з одного дерев’яного готелю і туристичного човна. Із 1886 року це місце приваблювало жителів із сусіднього Калгарі, оскільки саме тоді завершилося будівництво готелю Beach House.
З часом містечко розрослося до чотирьох проспектів, трьох вулиць, десятків котеджів, великої кількості готелів і ресторанів, а ще кількох вітрильних установ, завданням яких було влаштовувати відвідувачам екскурсії на човнах навколо озера, яке тоді було значно меншим за розмірами за теперішнє. Його кристалічна прохолодна вода приваблювала каякерів, туристів і велосипедистів, які прагнули освіжитися біля водойми.
Федеральний уряд вперше перегородив озеро дамбою в 1895 році, щоби покращити болотистий берег для катання на човнах. У 1912 році почалося будівництво нової дамби – частини гідроелектростанції Calgary Power Co. Метою дамби було зберігати воду для ГЕС на річці Каскад. Дамбу встановили вниз по річці, що спричинило затоплення значної частини міста.
Мінневанка-Лендінг все ще процвітала впродовж наступних двох десятиліть, а в 1941 році, під час Другої світової війни, енергетична компанія побудувала ще одну дамбу, аби збільшити свою гідроелектростанцію. Ця дамба підняла воду на 30 метрів, внаслідок чого все курортне місто, дамба 1912 року та міст у Девілс-Крік повністю затонули.
Канадський археолог Білл Перрі тоді сказав виданню Smithsonian Mag, що це сталося тому, що Калгарі та його околиці значно зростали в той момент і вимагали багато енергії, тому влада вирішила пожертвувати курортом. Будівництво дамби відбулося після 20-річної боротьби між прихильниками розвитку влади та тими, хто наполягав на захисті природних ресурсів. У 1940 році проєкт побудови дамби схвалив канадський уряд відповідно до Закону про військові заходи, який тимчасово призупинив дію Закону про національні парки 1930 року, що забороняв промислове будівництво в національних парках.
Що під водою?
Із часу затоплення озеро приховує безліч речей, які люди не можуть побачити без підводного спорядження. Чимало споруд колишнього курортного міста залишаються недоторканими завдяки крижаній воді Мінневанки, що живиться льодовиком. Це, зокрема, фундаменти будинків і готелів, пристані, льох, піч, стовпи мостів, димохід, тротуари тощо. Залишилися навіть опори першої дамби містечка разом із опорами дамби, спорудженої в 1912 році.
Місто-привид Мінневанка-Лендінг знаходиться на глибині приблизно 18 метрів і глибше. Деякі речі заховані під землею. За морозної погоди, можна було би подумати, що крижана вода в озері відлякує дайверів, однак навпаки: тисячі аквалангістів щороку занурюються в Мінневанку, щоби оглянути будь-який із об’єктів курортного міста.
Природні повені значно погіршили видимість в озері, та й саме озеро зазнало багатьох змін, але досвідчені дайвери не втратили можливість вивчати водойму та її приховані таємниці.
Злі духи та унікальні артефакти
Уздовж північно-західної ділянки озера розміщений місцевий кемпінг, де колись жили корінні племена. Тут вони полювали й облаштовували свої табори. Плем’я стоунів називало Мінневанку «Мінн-вакі» або «Озеро духів». Стоуни поважали і водночас боялися озеро через переконання, що в ньому живуть злі духи.
Існує легенда, що коли один з аборигенів вперше поглянув на водойму з вершини однієї з найвищих гір над озером, то помітив рибу завдовжки, як озеро. Тоді він вирішив, що це злий дух. За іншою легендою, в озері жила напівлюдина-напівриба. Вона викликала страх і паніку у всіх, хто бачив цю істоту в смарагдовій воді.
Додаткові історії про гігантські сліди, крики та спостереження за величезними пухнастими містичними звірами заполонили місцеву пресу, що породило легенду про Дику людину з озера Мінневанка. Перші європейці називали Мінневанку «Озеро диявола». Всі ці чутки розвіялися аж на початку ХХ століття, хоча деякі ентузіасти не відмовилися від теорії про те, що істота все ще блукає нетрями парку «Банфф». До слова, назва «Мінневанка» була офіційно визнана Міністерством внутрішніх справ у 1888 році.
Однак, якщо історія про містичного звіра викликає сумніви, то те, що на території кемпінгу жили корінні народи, – факт. Археологи неодноразово знаходили на Піщаному пляжі справжні скарби того часу – стародавню зброю, наконечники списів та стріл, кам’яні знаряддя тощо.
Які активності доступні на озері?
Мінневанка користується популярністю серед любителів озерної форелі. Це одне з небагатьох місць у Північній Америці, де ловлять цю рибу. В озеро витікає п’ятдесят природних джерел, а сама Мінневанка залягає на глибину приблизно 150 метрів, що забезпечує чудове середовище існування для озерної форелі.
Серед інших тутешніх активностей – круїзи на човнах уздовж озера. Їх проводять тут ще з ХІХ століття. Перший паровий туристичний катер під назвою Lady Brooke вирушив у круїз у 1889 році. Починаючи з 1900-х років човнові тури проводили вже на двох катерах – Lady of the Lake і Daughter of the Peaks. Через деякий час компанія Brewster Transport Co. доповнила пригоди поїздками з Банффа до озера на кінному екіпажі.
Круїз на човнах – це чудовий спосіб побачити краєвиди навколишніх гір, відпочити та поспостерігати за водними хвилями із задньої частини човна, поки гід розповідатиме історію озера. Також ви можете досліджувати озеро, оточене насадженнями вічнозелених дерев, власними силами на каное, каяку або падлборді. Взимку водойма стає величезною ковзанкою, його довжина – понад 20 кілометрів.
У літню пору можна влаштувати похід по звивистій 17-кілометровій стежці вздовж берега озера. На маршруті ви зустрінете каньйон Стюарт та річку Каскад, що впадає в озеро. Задля панорамних краєвидів можете піднятися стежкою Aylmer Lookout від каньйону Стюарт або ж повернутися до стежки Aylmer Pass і насолодитися польовими квітами та відкритими лугами. Стежка особливо популярна серед гірських велосипедистів. Багато хто вибирає нічну подорож із рюкзаком, щоби мати час дослідити весь шлях до дальнього краю озера під зоряним небом. Однак будьте готові до того, що ліси навколо озера переповнені дикими тваринами, зокрема лосями, оленями, вовками, ведмедями.
Саме озеро розташовується лише за 5 кілометрів від міста Банфф. Воно допомагає отримувати гідроелектроенергію в Банффі. До слова, за розповідями деяких місцевих мешканців, вода з льодовика озера лікує фізичні та психічні хвороби.
Треба зауважити, що Канадські парки попереджають, що, оскільки Банфф має велике культурне значення, категорично забороняється брати або залишати щось у місті, руйнувати будівлі чи пошкоджувати будь-яку його частину.
