Форель живе лише в кристально чистій холодній воді. Вилов форелі в її природному середовищі існування дарує особливу насолоду рибалкам, бо це змога бути причетним до того, що розвивалося впродовж сотень тисяч років, зберігаючи генетичний код, який дозволив виживати в межах набору параметрів і протистояти природним варіаціям та змінам.
Однак будь-який сторонній, неприродний вплив на таку систему здатен розхитнути маятник варіацій, наслідком чого може стати повне винищення цілих популяцій. У ХІХ–ХХ століттях рибний промисел Альберти був настільки винищений, що став лише відтінком того, чим був колись. Як тут розвивалася та винищувалася форель та інша риба, читайте далі на calgary-name.
Початок риболовлі на Лак-ла-Біш
Як написав професор біології Університету Калгарі Лорн Фітч у своєму дослідженні Two Fish, One Fish, No Fish – Alberta’s Fish Crisis, колись риба була основним продуктом харчування корінних народів. Щоденний раціон на посту у Форт-Чіпевіані складався з чотирьох рибин та однієї картоплини.
У 1798 році на озері Лак-ла-Біш, що на північний схід від Едмонтона, відкрили пост Hudson’s Bay Company. Озеро населяло 30 видів риб, що певною мірою сприяло розселенню жителів біля озера, а потім – створенню пунктів торгівлі хутром. Упродовж першого року існування посту британсько-канадський дослідник, картограф Девід Томпсон зафіксував, що у водоймі водяться щука звичайна, озерний сиг, судак та біла присоска. До 1819 року озерний сиг став основним у меню посту.
Річний вилов озерного сига зріс із 85 тонн, виловлених у 1800 році, до понад 1200 тонн у 1875-му. Через три роки рибальство занепало, а в 1915-му до озера продовжили залізничну колію, завдяки чому рибну промисловість вдалося відновити.
До 1918 року 200 промислових рибалок виловлювали та переробляли озерного сига, циско, судака та щуку. Під час Великої депресії у 1930-х роках ринок хутра в провінції значно виріс, це збільшило попит на рибу для розведення норок.
До 1950-х років цілісність вододілу, яка підтримувала озеро та популяції риб, була порушена. Через це та надмірний вилов до 1970 року судак був майже повністю винищений, а до 1990-х років популяції щуки, окуня та озерного сига різко скоротилися.
Полювання на золотоока
Золотоок (Goldeye або Hiodon alosoides) – прісноводна риба сріблястого кольору з великою лускою, сплющена з обох боків. Зустрічається в Канаді та на півночі США. Побутова назва пов’язана з її великими жовто-золотими очима, що пристосовані до тьмяного світла та каламутної води.
Копчений золотоок посідав чільне місце в меню вагонів-ресторанів Канадської тихоокеанської залізниці. Тоді його називали «вінніпезьким золотооком» через першоджерело в озері Вінніпег.
До 1977 року, коли провінційний рибальський біолог Дейв Крістіансен сплавив річку, йому сказали, що великі групи золотоока майже зникли, а зловити її можна лише біля нижньої частини річки Баттл, що протікає в центральній Альберті та західному Сасканчевані і витікає з озера Баттл.
Подібно до того, як популяція золотоока різко скоротилася в озері Вінніпег через надмірний урожай, так і скоротилася на річці Баттл через різні причини. У 2005–7 роках на півночі озера Баттл було проведене дослідження біорізноманіття риби. На площі 128 км виявили лише 7 золотооків, кілька щук і судаків, а 80% улову становили білі присоски та гольяни.
Урядова програма моніторингу річок провінції виявила у 2009–10 роках, що річка Баттл має найнижчу якість води з усіх річкових ділянок провінції. Провінційний фахівець з рибознавства Майкл Салліван пояснив це завеликою кількістю поживних речовин у поєднанні з недостатньою кількістю фільтрів, що створило великі проблеми для риби. Великі скупчення водоростей позбавляють воду розчиненого кисню, необхідного для дихання риб. Надлишок поживних речовин стимулює як їхній ріст, так і смерть.
Витривала форель
У 1890 році Північно-західна кінна поліція попросила офіцерів, які були на посадах у різних загонах, надати звіти про стан рибних популяцій. Надані дані були невтішними: спостерігалося значне вимирання форелі.
Елк – притока річки Кліруотер на захід від містечка Рокі-Маунтін-Хаус. На початку 1900-х років тут водилася велика кількість форелі. Доріг і стежок було небагато, Лісова служба Альберти тримала ці дороги закритими, не дозволяючи заїзд транспорту.
Однак на початку 1950-х років велика частина колишніх незабудованих ділянок вододілів лісового заповідника стала жвавою територією для рекреаційного руху, лісозаготівлі, розвідки та розробки корисних копалин і нафти. Наприкінці 1970-х років поєднання надмірного вилову риби, надмірного випасу худоби та іншого землекористування призвело до того, що поголів’я форелі скоротилося до кількох особин. Форель довго виживала проти поєднання надмірного вилову та незаконного рибальства за допомогою сіток, списів та динаміту. У 1987 році в Елку була спіймана лише одна форель.
Здавалося б, надій немає, але форель витривала: колишній куратор зоологічного музею Альбертського університету Уейн Робертс у 2000-х роках знайшов форель у річці Норт-Рейвен, де вона вважалася майже вимерлою 80 років. Відродження сталося завдяки огородженню берегів струмка та введенню правил рибальства.
Так само було й у притоці річки Ред-Дір – Берберрі. У 1920-х роках мешканці сусідніх міст постійно смажили форель, але риба майже зникла до 1950-х років. У 1980 році тут створили водосховище для вирішення проблем хронічних повеней у місті Сандре, а у 2004 році був створений рибний шлях навколо водосховища, що дозволило форелі відновити доступ до Берберрі.
Однак, попри такі позитивні зрушення, форель була практично винищена в багатьох вододілах.
Жорстокий світ для форелі-головоріза
Форель Сutthroat trout називають «головорізом» через її блискучу червоно-помаранчеву риску на нижній стороні щелепи. Вперше наявність цієї риби описав ветеринарний хірург Дункан МакІкран, який приїхав у 1881 році з Форт-Бентона (штат Монтана) до Калгарі. Тут він шукав місце для розміщення свого ранчо і був вражений потенціалом передгірних пасовищ та струмками, повними цієї риби.
Зокрема, помічена форель-головоріз була у вододілі приток Віллоу та Траут. Незважаючи на лісозаготівлю, випас худоби, розробку нафти та газу й нерегульований рух транспорту поза дорогами в цій місцевості, риба збереглася, хоча й у невеликій кількості.
Місцева форель-головоріз еволюціонувала в струмках східних схилів понад 10 000 років. Її генетика містить код, який дозволив процвітати, незважаючи на мінливість водних систем. У 1948 році рибалки зловили на річці Спрей 1058 форелей, багато з яких сягали 23 дюймів у довжину, однак усе закінчилося з розвитком гідроелектростанцій наприкінці 1940-х років. Одна велика гребля перетворила два озера біля цієї річки на величезне безплідне водосховище. Красива форель, яка раніше прославила озера, зникла, а на місці зелених лісистих схилів утворилася пустеля з мулу та сміття.
На вододілі Боу 10 гідроелектростанцій і 4 зрошувальні греблі на водозборі Олдмен також безповоротно скоротили популяцію цієї риби. У 2017 році виявили, що у всіх потоках вододілів річок Боу та Олдмен, де раніше був чисельним цей вид, залишилося лише приблизно 5500 риб.
То що сталося з усією рибою?
За словами професора біології Університету Калгарі Лорна Фітча, на винищення такого цінного скарбу провінції вплинув надмірний вилов рибалками та комерційними рибалками. Водночас цьому посприяли міські забудовники, будівельники гребель, оператори важкого обладнання, бюрократи, лісоруби та інвестиційні банкіри. До цього долучилися й фермери, шахтарі, користувачі позашляховиків, власники будинків, політики… Ще велика кількість риби була знищена через зміну середовища існування, забір води та забруднення.
Втрата риби в Альберті – це те, що потрібно враховувати всім мешканцям та наступним поколінням, оскільки минуле має надокучливий спосіб проникати в сьогодення.
