Хронологія великих повеней у Калгарі

Місто Калгарі побудоване на місці злиття річок Боу та Елбоу. Тут неодноразово траплялися повені, які на деякий час ускладнювали життя мешканцям та завдавали великих збитків. А тепер детальніше в хронологічному порядку – від повені у 1883 року до масштабної у 2013-му на calgary-name.

Крижаний затор, 1883 р.

31 жовтня 1883 року єдиний пішохідний міст через річку Елбоу знесло сильною течією. Його уламки застрягли біля залізничної естакади Канадської тихоокеанської залізниці (CPR) та утворили крижаний затор.

Естакаду таки вдалося врятувати, повінь не пошкодила жодних будинків, установ чи комерційних структур. Однак втрата пішохідного моста через річку Елбоу спричинила багато незручностей для мешканців, оскільки це був єдиний шлях, яким вони могли перетнути річку і дістатися до іншої частини міста.

У листопаді 1883 року газета The Calgary Herald запропонувала негайно скликати міські збори, щоби створити комітет, який розробить план і проведе тендери на будівництво нового мосту. Це спрацювало: 7 травня 1884 року відкрили новий міст, він вже був автомобільним.

Руйнування всіх мостів, 1884 р.

Як і в 1883 році, повінь 15 липня 1884 року не пошкодила жодних будинків, інституційних чи комерційних структур, але вона знищила всі мости Калгарі разом із 10-12 мостами та водопропускними трубами вздовж лінії CPR на заході міста.

Частково проблема полягала в незакріплених колодах річки Елбоу, які неслися вниз за течією, ламаючи мости. Річка Боу також розлилася, але загрози не було, оскільки над нею не було мостів. Для переправи через Елбоу майже відразу поставили пором. Взимку жителі могли переходити річку хіба що по льоду. Аж через 3 роки поставили новий постійний міст.

Щодо залізничної естакади над Елбоу, яка також була зламана, то замість неї встановили тимчасовий залізничний міст. Потім збудували нову естакаду.

Затоплення домів, парків, іподрому, 1897 р.

Опівночі 17 червня 1897 року річка Боу стрімко піднялася, вийшовши з берегів. Ситуація ускладнилася, коли вранці 19 червня на річці Елбоу стався паводок. Мости над річками були пошкоджені, а подекуди й повністю зруйновані.

Електростанцію Eau Claire в парку «Острів принца» затопило, дамба опинилася під загрозою провалу. На відміну від повені 1884 року, колоди не становили загрози для споруд на річці Елбоу.

Провінційний парк «Фіш-Крік» піднявся щонайменше на 10 футів вище від рівня низької води та пошкодив більшу частину зрошувальної інфраструктури.

Долина Елбоу між мостом «Мішн» і воротами іподрому опинилася повністю під водою. Коней та персонал на іподромі врятувало швидкодумство Еда Меллона, власника готелю Blue Rock. Зрозумівши, що рівень річки піднімається, він послав гінця на ферму Бріггса, щоби розбудити людей, аби ті швидко перемістили коней.

Ланжевенівським мостом після стихійного лиха могли користуватися лише пішоходи, допоки конструкцію не відремонтували. Кілька будинків у квартирах на південь і захід від Ланжевенівського мосту були затоплені. Понад 60 переміщених сімей знайшли притулок у церквах, готелях і навіть у в’язниці.

Повінь завдала збитків будинкам, підприємствам та інфраструктурі міста на чверть мільйона доларів. Цього разу знову було важко отримати фінансування для відновлення мостів. Зрештою, територіальна влада мала кошти на ремонт мостів, але не для окремих мешканців чи бізнесу. Тому, мер Орр запропонував віддати деякі власні ділянки в районі Інглвуд людям, які найбільше постраждали.

Повна ізоляція та відключення електроенергії, 1902 р.

2 липня 1902 року річка Боу вийшла з берегів біля Ланжевенівського мосту. 5 липня рівень води в Боу знову почав зростати, затопивши центр міста.

Пожежна служба міста та кінна поліція північно-західного регіону були залучені до порятунку людей. Оскільки 2 липня рівень річок піднявся, а потім, здавалося, спав, багато мешканців поблизу цих водойм вирішили не евакуюватися, однак це було помилкою.

Під час цієї повені калгарці вкотре продемонстрували свій підприємницький дух. Ще до того, як повінь було оголошено повінню, одна заповзятлива людина спустила на воду свій весловий човен і потім брала 25 центів за проїзд між берегом на півдні річки Боу та Ланжевенівським мостом.

Електростанцію Eau Claire затопило, це призвело до проблем з електроенергією в місті. Колоди, які належали електростанції, зламалися, а тоді течією їх закинуло на стовпи тимчасового залізничного мосту, побудованого в Twin Bridges. До 8 липня залізничне сполучення з містом було повністю припинено, тому ніхто не міг в’їхати або виїхати з міста.

Що ще важливіше, це ускладнювало отримання матеріалів для ремонту будівель. Також був молочний голод, оскільки більшість молокозаводів знаходилися в сільській місцевості за містом, і молочники не могли доставити свою продукцію в магазини. Система CPR у Калгарі також сильно постраждала. Центральний пірс мосту CPR через річку Боу в Боннібруку було пошкоджено. Калгарі опинився в повній ізоляції.

Для вирішення проблеми міська рада ініціювала будівництво стіни вздовж південного берега річки Боу – від парку «Острів принца» до Ланжевенівського мосту. Цей проєкт був завершений у 1905 році.

Масові руйнації та втрачені життя, 1915 р.

Рекордна кількість опадів була зареєстрована в червні 1915 року. Дощ супроводжувався вітром і, навіть, торнадо в Редкліффі.

28 червня стихійне лихо забрало життя трьох людей, три мости було знесено і ще два серйозно пошкоджено. Вода затопила житлові райони та міські вулиці. Калгарі знову став тимчасово ізольованим через розмивання залізничних колій.

Солдати, які навчалися в таборі Сарсі, також постраждали від шторму, хоч і багато наметів було розставлено на вищих місцях з добре дренованим повітрям. Навчальні майданчики були сповнені мулу, а під’їзні шляхи стали майже непрохідними.

Міським бригадам доручили прибрати сміття, що застрягло на мості «Мішн». Зусилля врятувати «Мішн» коштували життя одному з його робітників – Квінтону Данну Кемпбеллу. Він випадково впав у річку Елбоу. Його тіло, зачеплене за дріт біля міської електростанції у парку «Вікторія», знайшли наступного дня.

Повінь також знищила оригінальний міст на Центральній вулиці. Чоловік, який йшов на роботу, був змитий водою, коли міст обвалився, як і міський комісар. Комісара врятували, а робітника – ні. Уламки мосту на Центральній вулиці пошкодили дві опори мосту на острові Святого Георгія та зруйнували невеликий міст між островами Святого Георгія та Святого Патріка.

Повінь пошкодила водозабірну систему водопроводу на річці Елбоу. Крім того, був зламаний газопровід до Калгарі, що призупинило подачу газу в місто. Електростанцію в парку «Вікторія» частково затопило, що призвело до переривання електропостачання та зупинки вуличної залізниці.

Оскільки через повінь було припинено постачання природного газу, власникам ресторанів довелося імпровізувати. Деякі змогли перевести свої печі на вугілля або дрова, а для інших яєчня була розкішшю. Про тости не могло бути й мови, якщо ресторан не мав електричного тостера.

Згодом систему водопостачання покращили завдяки додаванню другого резервуара та системи фільтрації, чого вимагали жителі Калгарі. Будівництво нового мосту на Центральній вулиці, який вважався одним із найкращих у країні, зайняло два роки.

Повінь після посухи, 1923 р.

Південна Альберта зіткнулася з довгою посухою, після якої 2 червня 1923 року почався сильний дощ. Повінь завдала значних збитків, вона почала потроху спадати лише 4 червня.

Найбільш суттєвим впливом на інфраструктуру Калгарі було пошкодження міської електростанції у парку «Вікторія» на суму 2500 доларів. Було знеструмлено електрику в будинках і на вуличній залізниці. Водозабірна система гравітаційної водопровідної системи була пошкоджена так само, як це було в 1915 році. Друге водосховище, побудоване після повені 1915 року, майже ніяк не покращило ситуацію.

Найбільше постраждали громади вздовж річки Елбоу. Міський голова Вебстер наказав усім міським вантажівкам тягнути човни до цього району, щоби допомогти рятувальникам. Уздовж Рівердейл-авеню річка Елбоу вкрила задні двори та змила дерев’яні тротуари. Сильно постраждали ґрунтові дороги.

7 грудня 1923 року міський інженер зазначив, що для захисту річки від майбутніх повеней потрібно 28 000 доларів. Він також попросив виділити кошти для забезпечення більшої охорони електростанції у парку «Вікторія». Зусиллям міської адміністрації з відновлення після повені перешкодила політика стриманості, яку впровадила міська рада в 1913 році. 12 грудня 1923 року Рада відхилила постанову про надання коштів для запропонованої програми відновлення після потопу.

Найсильніший дощ за кілька десятиліть, 1929 р.

3 червня 1929 року стався найсильніший дощ в регіоні за кінець XIX – початок XX століття.

Повінь завдала значної шкоди міській інфраструктурі, зокрема змила частину мосту на 25-й авеню, пошкодила дороги, що прилягають до двох річок, обірвала телефонний зв’язок і пошкодила гравітаційний трубопровід і фільтрувальну установку на острові «Вільямс».

Парк «Боунесс» і острів святого Георгія повністю затонули між бурхливими, каламутними водами річки Боу. У парку «Боунесс» змило дві дамби, будівлі плавального басейну перемістилися, підлога танцювального залу була зруйнована.

На острові святого Георгія повінь знищила сади, пошкодила дороги та буфет. Під час повені потонуло кілька тварин, зокрема ангорська коза, дикобраз, фазан і чапля. Загальна вартість збитків, завданих острову, становила 1181,60 доларів.

У районах Саннісайд, Рівердейл і Вестмаунт затопило підвали та були пошкоджені будинки.

Парки «Боунесс» і святого Георгія були знову відкриті для публіки 12 червня. Згодом було прийнято рішення побудувати водопровідну систему «Гленмор», щоби замінити систему гравітаційного живлення.

Врятоване місто завдяки греблі «Гленмор», 1932 р.

5 червня 1932 року Гленморське водосховище та гребля стримали найсерйозніші повені на річці Елбоу. Проте будинки все одно опинилися під загрозою, і жителям довелося евакуюватися як у північній, так і в південній частинах міста. Незважаючи на те, що більша частина міської інфраструктури залишилася неушкодженою, деякі дороги вздовж Боу були розмиті.

Міський автокемп на «Маклеод Трейл» на кілька днів перетворився на острів, коли вода піднялася до 6 футів на південній стороні табору та 12 футів на західній. Останній автомобіль опівночі пробився крізь 2 фути води, двигун заглохнув саме тоді, коли машина виїхала з-під повені. Двоє пасажирів були перенесені через воду рятувальним шлюпком пожежної служби. В самому автокемпі тоді жило вісім сімей, з парку «Боунесс» привезли човни, щоби перевезти провізію в табір і вивезти звідти всіх охочих.

Парк «Боунесс» також затопило, повінь завдала шкоди танцювальному залу та іншим спорудам. На острові святого Георгія повінь пошкодила клумби та газони зоопарку. Оскільки було завчасне попередження, всі тварини були в безпеці, хоча загони для тварин і притулки вода пошкодила.

Зруйновані були і гравітаційний трубопровід та фільтрувальна установка на острові «Вільямс», що призвело до серйозної нестачі води.

Зоопарк і парк острова Святого Георгія були відкриті для відвідування незабаром після повені.

Крижаний затор, 1950 р.

Місто не зазнавало повеней з моменту спорудження дамби «Гленмор», що змусило населення Калгарі повірити, що вони в безпеці. Однак 1 грудня 1950 року почалася повінь через затор льоду поблизу острова святого Георгія, яку спричинило підвищення рівня ґрунтових вод і створення наземних потоків, що пробили дамби. Загроза повені зменшилася до 6 грудня, коли річка Боу утворила русло через південну сторону острова святого Георгія.

Морози та слизька поверхня під стрімкими й підступними течіями ускладнювали рятувальні роботи. Деякі працівники наповнювали свої черевики гарячою водою, щоби зігріти ноги. Загалом, для евакуації людей були задіяні човни, трактори та вантажівки.

Комітет Червоного Хреста зі стихійних лих створив штаби на пожежних станціях по обидва боки річки Боу. Евакуйованих, які не мали, де ночувати, розвозили по вокзалах, потім більшість із них переселилася до приватних будинків. Орієнтовно 3000 людей були змушені покинути свої домівки.

2 червня 1950 року мер Маккей оголосив про створення фонду екстреної допомоги під час повеней. У 1952 році була створена провінційна королівська комісія для розслідування причин повені та визначення заходів пом’якшення наслідків. Доповідь Королівської комісії рекомендувала побудувати дамбу «Ведмежа Лапа» та усунути різноманітні перешкоди на річці Боу безпосередньо на схід від Калгарі. Будівництво греблі «Ведмежа Лапа» завершили в 1954 році.

Найбільша кількість опадів, 2005 р.

У червні 2005 року в Калгарі випала найбільша кількість опадів за всю історію міста. 6-8 червня, 18-19 червня та 26-28 червня сталися сильні зливи, що призвели до рекордно високого рівня води. Було оголошено надзвичайний стан.

З 18 по 24 червня служба 911 обробила понад 6500 дзвінків. Співробітники служби водопостачання та водовідведення підтримували безпеку питної води та каналізаційних систем, а обмеження води зводили до мінімуму.

Загалом, дощі завдали шкоди приблизно 40 000 будинкам, а понад 1500 жителів Калгарі були евакуйовані. Велику частину провінційного парку «Фіш-Крік» закрили через пошкоджені доріжки та розмиті мости, шляхи вздовж річки Елбоу були закриті. Кілька пішохідних мостів також були пошкоджені, серед них мости в парках «Боунесс», «Острів принца» та «Гріффітс-Вудс».

Повінь 2005 року виявила потребу в новому сучасному центрі екстрених операцій (EOC). Центр відкрили у 2012 році. Відновили місто завдяки програмі аварійного відновлення Альберти 2005 року. Витрати від повені оцінили в 75 мільйонів доларів.

Найдорожча катастрофа в історії Канади аж до 2016 р., 2013 р.

19 червня 2013 року сталася масштабна руйнівна повінь. Були вражені райони вздовж річок Боу, Елбоу, Хайвуд, Ред-Дір, Шип, Літл-Боу та Південний Саскачеван.

Тоді оголосили 32 місцеві надзвичайні стани та активували 28 оперативних центрів із надзвичайних ситуацій. Під час повені на телефонну лінію міста надійшло понад 100 000 дзвінків. У школах і громадських будівлях тимчасово розмістили евакуйованих.

Ця повінь стала другою за кількістю води з 1883 року. З погляду страхових збитків, вартість яких оцінюється в 1,7 мільярда доларів, це була найдорожча катастрофа в історії Канади аж до лісової пожежі у Форт-МакМюррей у 2016 році.

Get in Touch

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.