Наприкінці ХІХ століття, коли Калгарі почали розбудовувати вздовж берегів річки Боу, між Дірфут-Трейл і Кроучайлд-Трейл стояли великі острови. У 1890 році рада міста нижній острів назвала островом Святого Георгія, а верхній – Святого Патріка. У 1908 році федеральний уряд подарував місту ці два острови разом з островом Святого Андрія за умови, що місто використовуватиме їх для рекреаційних цілей.
Названі вони на честь святих покровителів Сполученого Королівства – святого Георгія Англійського, святого Патріка Ірландського та святого Андрія Шотландського. У той час ці вже міські острови були маленькими оазисами в безлісій прерії, заповнені високими тополями та численними кущами малини, ірги вільхолистої і полуниці. Докладніше про них далі на calgary-name.
Перша забудова
Острів Святого Георгія почали забудовувати найпершим. У 1892–1900 роках поромне сполучення з’єднувало острів Святого Георгія з містом. Це збільшувало популярність острова як ігрового майданчика, зокрема у вихідні дні. У 1900 році побудували пішохідний міст. У 1908-му з’явився міст для автомобілів, побудова якого коштувала місту 25 000 доларів. Тоді старий міст через річку Елбоу перенесли на північну сторону острова, щоби містяни могли легко добиратися до загальної лікарні та громади Бріджленда.
Природна краса острова привертала увагу калгарців та керівників парку. На острові висадили дерева, облаштували доріжки й місця для пікніків. У 1909 році тут поставили сцену для виконавців та танцювальну платформу. До 1911 року на острові проводилося понад 200 пікніків по вихідних, а недільні вечірні концерти гуртів збирали 1500–2000 людей, хоча населення міста тоді становило 43 704 особи.
У 1912 році з’явився двоповерховий німецький пивний сад. Однак оскільки продавати пиво на території міста в той час було незаконно, то будівлю перетворили на заклад для чаювання. Це теж не спрацювало, бо шум гуртів на верхньому поверсі закладу вигнав любителів чаю з головного поверху.
У 1917 році олдермен Калгарі Фред Каррі почав створювати на острові зоопарк. Усе почалося з двох норовливих оленів, яких зловив місцевий собачник. Олені викликали значний інтерес у місцевих, тож зоопарк під керівництвом інспектора парку Вільяма Рідера розвивався з колосальною швидкістю.
Наступним кроком стало створення на затоці Ферт-оф-Форт, що між островами Святого Георгія та Святого Андрія, лагуни, басейну і дитячого майданчика. Затока стала улюбленим місцем відпочинку калгарських сімей. У 1920 році лагуну та басейн закрили через їх затоплення, протоку засипали, а острів Святого Андрія приєднали до острова Святого Георгія.
Від закинутої території до улюбленого парку
Наприкінці 1890-х років розпочався розвиток острова Святого Патріка як громадського простору. У 1960-х роках острів був місцем для кемпінгу, а з 1980-х до початку ХХІ століття тут проживали бездомні. Кілька десятиліть острів з’єднувався сталевим і дерев’яним мостом із районом Іст-Віллідж. Наприкінці 2000-х місто реконструювало острів у повноцінний міський парк «Патрік-Айленд».
Парк відкрили для публіки в липні 2015 року. Тоді ж був відкритий міст Джорджа С. Кінга, що з’єднав острів з районами Іст-Віллідж та Бріджленд. З розвитком району Іст-Віллідж та відродженням Бріджленда острів Святого Патріка став ідеальним місцем для розміщення міського ігрового майданчика. У парку облаштували численні пішохідні та велосипедні стежки, розмістили амфітеатр, створили громадську площу, відновили річкові канали тощо.
Майже забутий скарб у центрі міста завдяки облаштуванню парку став простором із багатьма зручностями, що ідеально підходить для сімейного відпочинку. У перші вихідні після відкриття в парк прийшло 5000 відвідувачів.
Перебудований острів вважався тим, чим був перебудований острів Принса у громадах О-Клер, Вест-Енд, Хіллхерст, Саннісайд та в Китайському кварталі в 1990-х. Сам парк відзначений багатьма нагородами за його дизайн. Він став місцем проведення міських фестивалів та інших заходів.
Рукотворне диво
Острів Принса названий на честь Пітера Принса, який приїхав з Квебека до Калгарі у 1886 році і створив тут лісозаготівельні підприємства на берегах річки Боу. За деякими відомостями, тоді ще острів, на якому працював Пітер, був не більше ніж зсувом гравійної плити, у той час як інші припускають, що насправді це був не острів, а півострів у річці Боу, аж поки не вирили канал, щоби доставляти колоди з Кананаскіса до лісопилки на березі Боу, внаслідок чого утворився острів.
Дерева рубали взимку, навесні перевозили в Калгарі, а влітку та восени виготовляли з них пиломатеріали. Канал також став причиною створення лагуни. Тож Принсів острів – рукотворний.
Принс, якого називали «лісовим бароном», мав дуже добре розвинуту бізнес-жилку. Однієї темної ночі 1886 року Пітер зісковзнув з тротуару і приземлився на брудній вулиці. Тоді він вирішив, що місто повинне освітлюватися електричними ліхтарями. У 1889 році Принс заснував Calgary Water Power Co., щоби постачати місто електроенергією для вуличного освітлення. У 1893-му на схід від лагуни він спорудив першу в Калгарі гідроелектростанцію для своєї компанії.
Електроенергія, вироблена на цій станції, певний час освітлювала більшу частину Калгарі. Пітер також володів першою газовою машиною в Калгарі, побудував борошномельний млин і елеватор.
У 1925 році Принс помер, але лісопильний завод працював до 1944 року. У 1947 році місто викупило землю у сім’ї Принсів, щоби перетворити її на парк «Принс-Айленд». Цей парк став одним із головних міських парків Північної Америки, домом для фестивалю «Міжнародний фольклорний фестиваль Калгарі», а також місцем розташування відомого ресторану River Café.
Тут також можна побачити невеликий сад скульптур, привести дитину на популярний майданчик, а взимку покататися на ковзанах на лагуні парку. Крім того, весь східний кінець острова – це навчальна стежка Chevron, під час проходження якої є змога дізнатися, як водно-болотні угіддя служать природним середовищем існування дикої природи та очищають воду міста перед тим, як вона потрапляє в річку.
Втрачений острів
На захід від Кроучайлд-Трейл колись знаходився великий острів під назвою острів Вільяма. Тут на початку ХХ століття знаходилася водопровідна установка міста. Повінь 1929 року пошкодила установку, а в 1933-му її замінили Гленморським водосховищем.
Згодом острів передали Департаменту парків Калгарі, а старий резервуар, який використовувався установкою, став місцевою ямою для купання. У середині ХХ століття острів використовував місцевий клуб стрільби з лука, а навколишня річка Боу – ще й для гравійних робіт для різних будівельних проєктів. Саме ці роботи призвели до пошкодження ями для плавання та частини острова. Залишки острова стали популярним місцем розведення качок і гусей, а також локацією для риболовлі.
Загалом, острови на річці Боу доволі швидко стали міськими туристичними пам’ятками завдяки своїм знаковим пішохідним мостам, фірмовим фестивалям та заходам, затишним закладам харчування, просторам для відпочинку й іншим рекреаційним локаціям і зручностям.
