Зазвичай стверджують, що розквіт Альберти у другій половині ХХ століття пояснюється лише потужною нафтогазовою промисловістю, однак було б нерозумно відкидати важливість агросектору. Ґрунти Альберти почали формуватися приблизно 8000 років до н.е. Підняття гір, багаторічний випас худоби та випалювання старої трави створили привабливі луки для перших фермерів Альберти. Докладніше про історію сільського господарства далі на calgary-name.
Раннє господарство
Перші племена чорноногих вирощували в Альберті тютюн, а в 1800-х роках почали засіювати зернові культури (зокрема, пшеницю, ячмінь, овес). Пшениця важко приживалася в Альберті, аж поки в 1870-х не з’явилися витривалі сорти, як-от Red Fife.
Надмірне полювання в першій половині 1800-х років спричинило знищення стада бізонів, натомість відкрило розлогі прерії для великої рогатої худоби. Проведена в 1882-му до Калгарі та в 1891-му до Едмонтона залізниця дозволила легко переміщатися іммігрантам. Це посприяло швидкому розселенню та розквіту сільського господарства. Поява плугів, сівалок та засобів для зрошення відкрила нові ділянки для культивації.
Прибуття до Західної Канади великої кількості іммігрантів, а отже, і нових фермерів, пояснюється тим, що в 1860-х роках прикордонники з американського штату Монтана прибули на південь Альберти заради пошуку золота. Золото не знайшли, зате натрапили на вугільні поклади вздовж річки Беллі. Відтоді південна Альберта стала магнітом для завзятих підприємців. Першу комерційну шахту у провінції відкрив на початку 1870-х років Ніколас Шеран – вздовж берегів річки Беллі, біля Летбриджа. У той час видобуток становив величезну небезпеку, вугілля добували вручну. Тільки в 1880-х роках на деяких шахтах впровадили механічні різаки.
Скотарство – перша важлива галузь
Першою важливою галуззю сільського господарства Альберти стало скотарство. На півдні та південному сході саме тваринництво дало провінції постійну комерційну діяльність у напівпосушливих зонах та в передгірних районах, що були непридатними для прибуткових підприємств.
Відкритий випас припинився в 1912 році, однак скотарство продовжувало формувати важливий вимір економіки Альберти. Власники альбертських ранчо забезпечували основний експорт канадської худоби до США.
«Пшенична королева»
У 1900–40 роках на заході Канади панував особливий тип сільськогосподарського землекористування. Вільна земля стала приманкою до заселення. Цьому сприяла і агресивна кампанія, яку розпочав у 1890-х канадський уряд, аби заохотити іноземців іммігрувати до Західної Канади. Дорослим чоловікам обіцяли 65 га землі в обмін на 10-доларове мито та обіцянку розвивати тут сільське господарство, спорудити собі помешкання і жити в західних преріях щонайменше три роки. Завдяки цій програмі в 1901–11 роках населення Альберти зросло з 73 022 до 374 295 осіб.
Тут вирощували овес, ячмінь, льон, жито, ну і, звичайно, пшеницю. Завдяки успіху ранньостиглої твердої ярої пшениці Marquis посівні площі провінції зросли з майже 50 000 акрів у 1900 році до майже 9 млн акрів у 1940-му. Ще до 1915 року південна Альберта стала «пшеничною королевою» Канади та одним зі світових лідерів за вирощуванням пшениці.
Популярність пшениці залишалася незмінною аж до Другої світової війни. Посівні площі зростали, попри покинуті ферми та падіння цін під час «Великої депресії». Однак, як можна здогадатися, таке божевільне виробництво пшениці мало й негативні наслідки, оскільки не відповідало оптимальній практиці землекористування.
Стрімкий розвиток сільського господарства вплинув на стан ґрунтів Альберти. Землю орали зазвичай на глибині 15–30 см. Крім того, популярною практикою було залишати великі проорані землі деякий час незасіяними, аби зберегти вологу та поживні речовини. І сам процес обробляння землі, і сильні вітри в поєднанні з посухами завдали значної шкоди розбитому ґрунту.
У Канаді вірили в те, що земля Альберти придатна для вирощування пшениці так само, як і земля Саскачевану. Через це ігнорувалися важливі кліматичні та ґрунтові фактори. Короткі вегетаційні періоди та надмірна вологість, зокрема на підвітряній частині Скелястих гір, перешкоджали широкому пшеничному посіву. Крім того, сірі ґрунти, які охоплюють більшу частину провінції, кислі та дефіцитні на азот, а тому непридатні для вирощування пшениці. Щодо бурих ґрунтів, то вони несумісні з постійним вирощуванням пшениці через низький вміст органічних речовин і вологи.
У 1926 році 10 000 ферм Альберти залишилися пустими через неврожай. Тоді фермери запровадили різні заходи для збереження ґрунтів разом із підтриманням родючості та максимізацією врожаю.
Ячмінь – основна культура під час Другої світової
Зміни у ставленні до виробництва в Альберті пшениці і землекористування загалом сталися в 1940-х роках, коли федеральний уряд запровадив стимули для вирощування фуражного зерна (призначеного для вигодовування худоби), аби виробляти більше м’яса для воюючої Британії.
Основною культурою став ячмінь. Хоча його вже раніше визнали як фуражне зерно, інтегрували в сільськогосподарські операції Альберти ячмінь лише під час Другої світової війни. Якщо в 1930 році посіви пшениці перевищували посіви ячменю в понад 10 разів, то в 1940–50 роках посівні площі пшениці скоротилися в 4 рази, а площі ячменю подвоїлися.
З часом площа посівів ячменю почала становити в середньому 70% від пшеничних посівів пшениці, а в 1971 році узагалі перевищила їх. Цікаво, що ячмінь – найпопулярніша культура в Альберті, яка вирощується на зрошенні.
Поява каноли
У 1960–70-х роках з ріпака в Канаді внаслідок селекції вивели рослину канолу, що стало однією з найважливіших подій аграрного сектору Альберти. Клімат провінції та ґрунти середньої текстури сприяють процвітанню цієї культури. До кінця ХХ століття канола стала третьою за популярністю сільськогосподарською культурою Альберти.
Довгий час олія, отримана з ріпака, вважалася лише технічною через неприємний смак та наявність у складі токсинів. Проте канолова олія позбавлена цих недоліків. У своєму складі вона містить омега-9 жирні кислоти та частково омега-3. На відміну від соняшникової олії, канолова не порушує баланс у людському раціоні омега-3 і омега-6.
Якщо ріпакова олія традиційно вважається шкідливою насамперед через ерукову кислоту (може спричинити фіброзні ураження серця), то канолова олія цієї кислоти у своєму складі не має. Водночас канолова олія програє оливковій чи кокосовій, якщо йдеться про додавання у страви, а не просте обсмажування, оскільки містить тільки 7% насичених жирних кислот, що майже вдвічі менше, ніж у оливковій, соєвій чи кукурудзяній оліях.
Головний виробник яловичини
У післявоєнний період почали використовувати домішки для кормів на основі бобових. У деяких районах зернові посіви замінили посівами сіна та стрижневих трав. Популярними стали осіннє жито та озима пшениця. Така раціоналізація землекористування спричинила розквіт скотарства як найбільш домінуючого сектора в агробізнесі Альберти.
У 2003 році Альберта посідала першість серед виробників яловичини в країні, на провінцію припадало 39% загального поголів’я в Канаді. У 2001 році ферми Альберти отримали загалом 8,31 мільярда доларів, із них 3,96 мільярда принесло м’ясне поголів’я, у той час як пшениця – 0,92 мільярда. Це свідчить про великі зміни в землекористуванні, зокрема про його раціоналізацію.
Усе це стало можливим не лише завдяки збільшенню споживчого попиту, а й здатності цей попит використовувати. Інтенсивні операції з годівлі, складні програми розведення, технологічні інновації та, що найважливіше, зміна моделей землекористування дали змогу здійснити успішний перехід від прямого зернового землеробства та вільного змішаного землеробства до м’ясного скотарства.
