Гідроенергетика історично була одним із найважливіших джерел енергії Альберти. Деякі з найперших електростанцій провінції були саме гідроелектростанціями, а до 1950-х років більшість електроенергії у провінції надходила з річок. Активно гідроелектроенергетика почала розвиватися на початку ХХ століття, щоби задовільнити потреби динамічної провінції в електроенергії. Першою великомасштабною гідроелектростанцією провінції стала Horseshoe Plant. Що передувало її появі, як будували ГЕС та що було після неї, читайте на calgary-name.
Передісторія
Перша у світі гідроелектростанція комерційного масштабу була відкрита в американському місті Епплтон у 1882 році. До 1890-го року у США налічувалося вже щонайменше 200 гідроелектростанцій. Сусідня Канада, багата на потужні водні ресурси, теж швидко взялася за розвиток цієї індустрії.
Лідирували Онтаріо та Квебек через близькість до річок басейну Гудзонової затоки. В Альберті розвиток гідроелектроенергетики був прямим результатом програми імміграції до провінції на початку ХХ століття. Стрімкий ріст населення зумовлював значний попит на електроенергію. Найбільший ріст спостерігався в Калгарі. Цей чинник, а також близькість до Скелястих гір посприяли тому, що Калгарі став епіцентром розвитку гідроелектроенергетики в провінції.
Перша гідроелектростанція в Калгарі була дуже далекою від звичних мегапроєктів ХХ та ХХІ століття. Це була невелика споруда, яку побудувала в 1893 році Calgary Water Power Company. Спершу ГЕС працювала як доповнення до парової установки компанії, а пізніше була під’єднана до генератора, який забезпечував електроенергією більшу частину Калгарі впродовж 10-ти років.
Horseshoe Plant
У 1905 році стало зрозуміло, що потреби в електроенергії постійно зростаючого міста маленька ГЕС не задовольняє, до того ж проста споруда не була надійною: взимку вода для системи замерзала, а весняна повінь загрожувала змити станцію. Тому, через два роки двоє калгарських підприємців В. М. Александер і В. Дж. Бадд створили компанію Calgary Power and Transmission Company задля побудови великої ГЕС на річці Боу, біля водоспаду Хорсшу.
Місцевість біля водоспаду Хорсшу була ідеальним місцем розташування, однак чоловіки дуже недооцінили інженерні труднощі та дороговартісність проєкту. Вони підписали контракт про забезпечення Калгарі електроенергією до 1909 року, однак саму ГЕС збудувати не встигали. Тоді втрутився фінансист Макс Ейткен і придбав компанію підприємців, яку перейменував на Calgary Power (у 1981-му стала відома як TransAlta Utilities).
Макс Ейткен був однією з найяскравіших, рішучих і суперечливих постатей в історії канадського бізнесу. Він починав свій шлях у Нью-Брансвіку, а перших успіхів досяг у Галіфаксі, по-справжньому розбагатів у Монреалі, що тоді був фінансовою столицею Канади. Макс вмів поглянути на можливості для бізнесу далекоглядно та оцінити ризики. Ейткен мав простий, але ефективний бізнес-план: контролювати всі найкращі гідрооб’єкти на річці Боу та домінувати в енергопостачанні Калгарі. Завдяки цьому він хотів отримати вплив на майбутню економіку Альберти, а також дешеву електроенергію для своїх заводів.
Будівництву Horseshoe Plant постійно щось перешкоджало – повені, аварії, спалах віспи. Спорудження тривало доволі повільно, але 21 травня 1911 році перша великомасштабна гідроелектростанція провінції була готова. Тоді вона мала найбільшу потужність в Альберті. Місто Калгарі, село Кокрейн і цементний завод в Ексшоу стали першими споживачами виготовленої нею електроенергії.
Чотири горизонтальні турбіни забезпечили максимальну потужність у 14 000 кіловатів, згодом додалися ще чотири на вододілі річки Боу, і ГЕС стала надійним електропостачальником провінції аж 100 років.
У 1951 році місцеве управління Horseshoe Plant потужністю 14 МВт замінили новітнім центром гідроуправління, який контролював ще 5 інших гідрооб’єктів. Через автоматизовану систему персонал скоротили з 47 до 19 осіб.
Ця гідроелектростанція стала першим кроком у серії гідротехнічних розробок, призначених для забезпечення надійної, екологічно чистої електроенергії для потреб провінції.
Хутір біля ГЕС
Відразу після початку будівництва станції в місці злиття річок Боу і Кананаскіс виник хутір Сібе (з мови крі перекладається як «струмок», «річка» або «збіг вод»).
Із часом Сібе виріс до 22 будинків, житлового комплексу на 17 квартир, бейсбольного майданчика та найменшої у світі ковзанки для катання на ковзанах. У 1914 році громада хутора налічувала 350 мешканців. Була в хуторі і маленька школа для учнів 1–6 класів, яка водночас слугувала громадським центром. У школі та сусідній громадській залі проводили весілля, вечорниці, вистави та інші заходи.
До 1924 року населення зменшилося до 40 осіб, а до 1990-х скоротилося ще більше. У 1996 році закрили школу, а у 2004-му – і сам хутір.
Нові ГЕС та греблі
Ще до того, як будівництво Horseshoe Plant завершили, стало зрозуміло, що лише цього проєкту буде мало для забезпечення потреб Калгарі в електроенергії. Тому, у 1910 році та ж Calgary Power виграла тендер на будівництво ще однієї гідроелектростанції на річці Боу, біля водоспаду Кананаскіс.
Цей проєкт розроблявся довго через суперечку між Calgary Power та корінним народом накода щодо того, на території якого резерву має бути побудований об’єкт. Народ захотів одноразову виплату 10 000 доларів США та річну орендну плату 1500 доларів США від компанії за право будувати й експлуатувати об’єкт. Ці умови Calgary Power прийняла, а пізніше отримала дозвіл на будівництво від уряду. У 1913 році проєкт другої ГЕС вже був готовий.
Однак ще перед його завершенням у калгарських інженерів було важливе завдання: вирішити проблему нерегулярного потоку води на річці Боу. Найкращим рішенням було будівництво греблі та водосховища для відводу і зберігання води. У 1912 році на озері Мінневанка побудували греблю, створивши водосховище, яке дозволило частково відрегулювати річку.
Після Першої світової війни потреба в гідроелектроенергії значно зросла, тоді був створений найбільший гідропроєкт в історії Альберти – Ghost Hydroelectric Dam. Цю ГЕС планували розмістити на річці Боу нижче за течією від водоспадів Хорсшу та Кананаскіс. Для потреб станції було утворене штучне озеро. Цей масивний резервуар дозволяв регулювати потік води, забезпечуючи адекватне постачання для вже наявних гідроелектростанцій і подвоїти продуктивну потужність Calgary Power.
Будівництво Ghost Hydroelectric Dam завершили в 1929 році, незадовго до Великої депресії. Під час кризи всі енергетичні розробки призупинилися та залишались неактивними до початку Другої світової війни. Війна викликала збільшення попиту на електроенергію. У 1942 році Calgary Power отримала дозвіл на будівництво греблі на річці Каскад. Ця гребля забезпечила необхідну енергію для задоволення потреб військового виробництва.
Що було далі?
До 1947 року Calgary Power завершила будівництво бар’єрної генераторної станції на річці Кананаскіс. Це була перша гідроелектростанція з дистанційним керуванням у провінції.
Згодом для зберігання води були представлені три нові проєкти гребель на річці Північний Саскачеван та її притоках. У 1954 році Calgary Power збудувала ще одну гідроелектростанцію Bearspaw на захід від Калгарі. Наступного року вона завершила будівництво ще кількох гребель та ГЕС на річці Кананаскіс.
До кінця 1950-х років місць для розміщення ГЕС майже не залишилося. У той же час почало активно розвиватися виробництво електроенергії, отриманої з викопного палива. У 1963 році збудували греблю та створили водосховище на річці Бразо – притоці Північного Саскачевану.
Однак, якщо ще на початку 1950-х майже половину встановленої потужності провінції становили гідроелектростанції, то потім значення ГЕС у житті провінції поступово почало йти на спад.
