Альберта доволі пізно почала використовувати електрику, порівняно з іншими провінціями. Перші електростанції тут з’явилися в 1880–90-х роках, коли Калгарі, Едмонтон і Летбридж уклали угоди з місцевими підприємцями. Як винайшли електрику взагалі, коли прогрес дійшов до Альберти та як тут розвивалися електроенергетика, читайте далі на calgary-name.
Хто винайшов електрику?
Хоча люди не могли повністю зрозуміти природу електрики до ХІХ століття, її властивості були виявлені набагато раніше. Ще приблизно 600 років до н.е. філософ і математик Фалес із Мілета виявив, що якщо бурштин потерти об тканину, то він притягує маленькі легкі предмети, наприклад пір’я. Саме тоді й почало розвиватися поняття про електрон, та й саме слово «електрон» із грецької означає «бурштин».
Відтоді люди по всьому світі звертали увагу на природні електричні явища, як-от грози. Однак наукові спроби зрозуміти електрику відновилися лише на початку XVII століття. Тоді особистий лікар королеви Англії та Ірландії Єлизавети I Вільям Гілберт провів експерименти з різними матеріалами, аби визначити, які з них створюють електричний заряд під час тертя. Крім того, він зробив багато спостережень про вплив рідин і клімату на здатність матеріалів генерувати заряди. Ці знання потім дуже допомогли під час розробки електростатичних машин, які використовували тертя для генерування коротких спалахів електрики.
У 1746 році голландський вчений Пітер ван Мусшенбрук винайшов Лейденську банку – скляну ємність, наповнену водою та обмотану дротами зсередини й зовні і підключену до електростатичного пристрою. Ця банка була здатна зберігати електричний заряд кілька днів. Ще один важливий внесок у розвиток дослідження електрики зробив один із засновників США Бенджамін Франклін. Він спробував зловити електричний заряд від шторму, який мав би пройти по мокрій нитці повітряного змія в Лейденську банку (у цей час він тримав змія за суху нитку, тож залишався в безпеці). Експеримент був доволі успішним, бо банка зафіксувала хоча б невеликий заряд. Ці знання дали змогу Франкліну розробити один зі своїх найважливіших винаходів – громовідвід.
Водночас практичне застосування електрики було дуже обмеженим. Проривом, що проклав шлях до широкомасштабного промислового використання електрики, стало відкриття електромагнетизму. У 1820 році датський вчений Ганс Крістіан Ерстед випадково виявив, що електричний дріт змушує стрілку компаса рухатися. Тоді він висунув теорію, що електрика створює магнітне поле. Однак потенціал відкриття розкрили тоді, коли вчені спробувати використати магніти для виробництва електроенергії, а не навпаки.
На початку 1830-х років британець Майкл Фарадей та американець Джозеф Генрі майже одночасно відкрили принцип електромагнітної індукції: електричний струм можна створити, піддаючи провідник (наприклад, металевий дріт) постійно змінюваному магнітному полю. Фарадей опублікував свої дослідження першим, тож саме йому приписують відкриття.
Відтоді вже можна було генерувати постійні струми електроенергії. Найперше відкриття випробували на комерційних телеграфах. Однак система була дуже громіздкою, а в 1844 році Семюель Морзе винайшов геніальний алфавітний код, що вимагав лише однієї телеграфної лінії. Із часом були винайдені бездротові телеграф та радіо, а в 1870-х роках американець Томас Едісон створив лампочку розжарювання – перший комерційно життєздатний пристрій для вироблення світла з електрики. Тоді він відкрив електростанцію, яка дала поштовх до створення електростанцій по всьому світові.
Електрифікація трьох міст Альберти
Першим містом Альберти, де провели електрику, було Калгарі. У 1887 році Calgary Electric Lighting Company перемогла в конкурсі на встановлення живлення 10-ти вуличних ліхтарів у центрі міста. У той же час підприємець Пітер Принс, який володів лісопилкою, обладнаною паровим електричним генератором, використовував вироблену електроенергію для живлення власного млина, а надлишки продавав калгарським комерційним і приватним споживачам.
Принс усе ж хотів мати монополію на електроенергетику в місті, що й отримав у 1892 році, коли Calgary Electric Lighting Company збанкрутувала. У 1894–1904 роках компанія Принса домінувала на ринку електроенергії Калгарі.
Подібно до Калгарі, Едмонтон звернувся до приватних підприємств, щоби забезпечити потреби в електроенергії. У 1891 році була заснована Edmonton Electric Lighting Company, вона й почала освітлювати вулиці міста.
Щодо третього великого міста Альберти Летбриджа, то перший вугільний генератор електроенергії почав працювати в 1874 році за межами міста й забезпечував електроенергією вугільні шахти. Перша електростанція з’явилася в Летбриджі в 1893 році.
Втручання держави
На початку ХХ століття три найбільші міста Альберти освітлювалися завдяки приватним підприємствам. Однак усі вони зіткнулися з серйозними проблемами через стрімкий ріст населення провінції.
Найгостріше ці проблеми відчувалися для Edmonton Electric Lighting Company. Завод компанії розміщувався на березі річки Північний Саскачеван, а в 1899 і 1900 роках сталася сильна повінь, що пошкодила завод. Місто залишилося на деякий час без електрики. У 1902 році Едмонтон викупив Edmonton Electric Lighting Companу, відтоді управління електроенергією було в руках міських посадовців.
У Калгарі ситуація була дещо іншою: у 1905 році муніципальна влада побудувала електростанцію, що працювала на вугіллі. Однак водночас з’явилися нові приватні компанії, які не дали місту отримати монополію на електроенергетичний сектор. Наприклад, була створена компанія Calgary Power (з 1981-го – TransAlta).
Щодо Летбриджа, то тут у 1907 році муніципальна влада взяла під свій контроль виробництво та розподіл електроенергії, придбавши потужності Lethbridge Electric Light Company і розпочавши будівництво нової електростанції. Згодом стару станцію знищила пожежа, що змусило місто деякий період користуватися лише надлишком електроенергії, яку виробляли на вугільних шахтах. Водночас до 1913 року Летбридж пропонував містянам дуже дешеву електроенергію, оскільки міська влада мала власну муніципальну вугільну шахту, а отже, й доступ до дешевого палива.
З 1911 року провінція почала отримувати електроенергію також від гідроелектростанції Horseshoe Plant, що була збудована Calgary Power на річці Боу, біля водоспаду Хорсшу.
Електрифікація сільської місцевості
До 1920-х років електроенергія все ще сприймалася як новинка, а не необхідність. Вартість електрифікації сільської місцевості була надто високою і для компаній, і для фермерів. Проте на початку 1920-х років по всій Альберті почали обговорювати державне комунальне підприємство, тобто провінція мала взяти на себе фінансову відповідальність за вартість інфраструктури та регулювання цін на електроенергію для фермерів. Після Першої світової війни з’явилася асоціація «Об’єднані фермери Альберти» (UFA), яка у 1921 році під час провінційних виборів увійшла в політику з великим успіхом.
Уряд UFA оцінив вартість електрифікації сільської місцевості в 200 мільйонів доларів, що було непомірно високою ціною. Після Другої світової війни потреба в електрифікації стала ще більш актуальною, тоді вже електроенергія вважалася не розкішшю, а необхідністю. Альберта значно відставала в електрифікації сільської місцевості, порівняно з іншими провінціями: у 1945 році менше ніж 4% ферм мали електроенергію.
Справа електрифікації сільської місцевості отримала підтримку від Кооперативної федерації співдружності. Проти електрифікації виступали енергетичні компанії, яким було не вигідно постачати енергію в села; міські жителі, які не хотіли, аби сплачені податки витрачалися на необхідну інфраструктуру в селах; прем’єр-міністр соціального кредитування Ернест Меннінг, який виступав рішуче проти державної власності на електроінфраструктуру в сільській місцевості. У 1948 році був проведений плебісцит, який остаточно відкинув ідею державної власності.
Щоби якось вирішити питання, фермери по всій Альберті об’єдналися в кооперативи, аби зібрати половину необхідних грошей на електрифікацію, решту грошей уряд надав у вигляді позик. До кінця 1960-х років вже було 416 кооперативів. До 1961 року 87% сільського населення Альберти отримало доступ до електрики.
